Майже три десятиліття Україна самостійно керує всіма процесами, що впливають на її економіку та бажання іноземних інвесторів вкладати у неї кошти. Невтішні показники ВВП та «зубчастий графік» прямих іноземних інвестицій, в якому стрімке зростання моментально змінюється ще більш стрімким падінням, яскраво свідчать про те, що з управлінням економікою країни у нас справи вельми кепські.
Пояснення цьому дуже просте – в більшості випадків люди, що обіймають вищу та середню ланку керівних посад в уряді та профільних органах держави дуже слабко розуміють, що таке економіка і по яких законах вона працює. Ставши керівником за політичною квотою, всі їх зусилля направляються у трьох напрямках: по-перше – виконати «партійне завдання» бізнес-групи, що за ними стоїть; по-друге – створити собі власний «фінансовий струмочок», по-третє – укріпити позиції, щоб якомога довше залишатися на «жирному місці».
Ні про які «довгострокові перспективи», «плани розвитку галузей», «національні стратегії», вони ніколи не задумуються, бо ще з 90-х керуються правилом «хапай сьогодні, бо завтра тебе тут не буде». Відповідно економічні процеси у нас побудовані через «п’яту точку», мають нульову прозорість, а доступ до них експертних груп та людей, що дійсно можуть побудувати сильну економіку і сприяти приходу зовнішніх інвестицій, – знаходиться під суворим табу.
Вивчаючи світовий досвід успішних країн, ми завжди бачимо одну і ту саму спільну рису – економічному диву завжди передують роки активного зовнішнього інвестування. Так було з Японією в 50-ті 60-ті роки, так було з Південною Кореєю та Сінгапуром в 60-ті 70-ті, з Польщею в 90-ті та на початку 2000-х.
Іноземні інвестиції в деякі роки досягали обсягів 15-20% від ВВП цих країн, а в Сінгапур «вливалися» кошти, що перевищували й половину ВВП цієї країни. Зовнішній ресурс, що довгостроково та цілеспрямовано вкладається в економіку держави, має дивовижну властивість у наступні роки багатократно збільшуватись у вигляді приросту ВВП.
Що ж на практиці заважає Україні стати інвестиційно привабливою? Тут є три основних чинники:
- Українські чиновники та потворне законодавство, які не захищають інвестора, а створюють йому перешкоди та корупційні пастки, та ще й не допускають нікого, аби змінити ситуацію (навіть до складу Національної інвестиційної ради).
- Практично повна відсутність у вільному доступі англомовної (а тим більше іспаномовної, франкомовної тощо) аналітики, щодо українських ринків, підприємств та проектів, які можуть зацікавити іноземний бізнес.
- Низький рівень економічної та фінансової грамотності серед українських підприємців та управлінців, що заважає прямому діалогу навіть з тими поодинокими інвесторами, що все-таки цікавляться Україною.
Робота над цими чинниками і є ключем до зміни ситуації в нашій країні. Це простий логічний ланцюжок: аби Україна була багата – потрібна ефективна, сильна економіка; аби збудувати таку економіку – потрібно залучити великі кошти, які можна взяти лише ззовні; аби кошти залучити – треба створити для них сприятливі умови; а ці умови і визначаються переліченими вище чинниками.
Єгор Шишенок, генеральний директор консалтингової компанії «Якість Гарантовано»
