Фатальний рейс PS752: інтерв’ю психолога про розпач і байдужість

Популярне

COVID-19: Інтерактивна мапа України

Інтерактивна мапа поширення COVID-19 територією України. Мапа відображає дані МОЗ України та результати досліджень, які проводяться вірусологічною референс-лабораторією Центру...

Тиждень із симптомами COVID-19 – власний досвід журналіста

Заходи щодо попередження захворювання та недопущення поширення вірусу SARS-CoV-2 (коронавірус) діють в місті Києві ось уже третій тиждень поспіль....

Шестиденка і миттєве звільнення: що чекає українців

Не вщухають запеклі дебати навколо гучного законопроекту №2708 "Про працю". Представники профспілок називають його рабським, юристи впевнені в тому,...

Як і обіцяли, продовжуємо досліджувати й аналізувати події навколо авіакатастрофи Боїнга МАУ в Ірані 8 січня. Величезний резонанс трагедія викликала у користувачів соціальних мереж, які вибухнули не лише цілком зрозумілим жалем і співчуттям на адресу рідних та близьких жертв, але й зовсім іншими, протилежними  проявами – гнівом, відчаєм, агресією, образою…

Прочитано в Фейсбуці: «Як закрити роти «експертам» від авіації, що кидаються необгрунтованими звинуваченнями? Як перервати потік злобних заголовків та підколів у ЗМІ?» «Засуньте собі у д… усі скріни типу «Бориспіль» не прибрав рейс з табло… Хоч тимчасово забудьте про лайки, шери і трафік… Будьте, людьми!»…

www.facebook.com/president.gov.ua/

Чому реакція була такою суперечливою, подеколи хайповою, на межі зі злістю, ненавистю або й за межами пристойності? Що з цим робити? Як узагалі сприймати несподівані катаклізми? Чи можна і треба керувати емоціями? Що варто знати усім нам? Говоримо про це з відомим психологом-практиком, керівником тренінгового центру Української школи урядування  Зоєю Гаркавенко.

– Якщо зобразити реакцію на цю страшну катастрофу у вигляді малюнку, – каже пані Гаркавенко, – то особисто мені вона уявляється як концентричні кола, що наче піраміда, набудовуються одне на інше. В основі цього спалаху знаходиться надзвичайно високий рівень напруги.

– Взагалі в суспільстві?

– І в суспільстві, і в кожної людини окремо. Ця напруга обумовлена багатьма факторами. Але те, що вона присутня, абсолютно зрозуміло. Про вибух реакції свідчить надзвичайний рівень агресії, гніву, злоби, глибокої образи. Подія, що сталася 8 січня, виявилася каналізатором того, куди ця напруга могла бути викинута – таке собі жерло вулкану, який несподівано прокинувся. Коли розігріта лава клокочить і шаленіє  у земному ядрі, то шукає вихід назовні не в різних місцях, а в якомусь одному… Так і тут: спочатку чітко виражена реакція на саму подію і як наслідок – загибель великої кількості людей, пасажирів, членів екіпажу…  Життя кращим не стає, легшим теж,  навпаки, день у день породжує нові проблеми… Очевидної перспективи розуміння змін на краще немає… Хоча це те, що  завжди виручало – мовляв, трошки потерпимо, але ж потім прийде покращення… За останній рік (не хочу називати ніяких прізвищ) напруга у суспільстві невпинно зростала… І на прикладі однієї особи також… Між окремими групами, галузями, прошарками, співтовариствами  постійно відбуваються якісь тертя, виникають конфлікти, суперечки, але – не настає  розрядки… Це схоже на такий собі атомний реактор, який вийшов з ладу, став не керованим і врешті-решт вибухнув…

– Різкими заголовками вибухнули і виступи у ЗМІ, соцмережах…

– Якщо говорити про журналістів, то міра їхньої вихованості й етики обумовлена ступенем професіоналізму. Реакція ж пересічних громадян, не представників ЗМІ, але постійних користувачів соцмереж, виявилась більш гострою, категоричною, часто  провокативною – власні сторінки вони використовували як канал вихлюпування напруги, про яку ми ведемо мову.  Враховуючи невизначеність, що настає все більше і більше, огортаючи нас наче хмара, люди просто не вміють поводити себе в такій ситуації…

– А як би вони мусили чинити?

– Отут велике значення має медійна культура. І дуже велика роль належить державним інституціям, зокрема тим, хто повинен тлумачити те, що відбувається, спілкуватись із суспільством. На жаль, притомних, адекватних, направлених на певні категорії населення і групи людей конструкцій не відбулося.

– Чому?

– Мені здається, є декілька чинників. Перший – невміння.

– Невміння чи небажання?

– Небажання – це наслідок. Причиною небажання є невміння. Або ще гірший варіант – коли невміння перекривається якимось інтригуючим, маніпулятивним поясненням чогось, що буцімто потребує осмислення, обміркування тощо. Насправді ж, щоб спілкуватися із суспільством, треба вміти це робити і розуміти своєчасність такої важливої комунікації. Якщо вибухнуло зараз (упав і розбився літак), то реагувати, давати відповідь треба негайно, не відкладаючи на завтра чи післязавтра. От коментувати можна пізніше. Але давати відповідь – зразу ж, гарячим слідом. Далі. Стосовно того, як реагувати. Люди різні,  неоднорідні, і це нормально. Але в суспільстві завжди були і є здатні впливати на мізки, почуття, поведінку інших.  У випадку ж  з Боїнгом МАУ, що зазнав катастрофи в Ірані, заявила про себе  проблема: ті, хто має такий вплив, не стали цього робити. Гордіїв вузол: з одного боку, хтось запитує себе, чому він мусить щось робити, якщо для цього є спеціально навчені люди? А з іншого – агресивні, злі, роздратовані коментарі, відгуки з являються через  відчуття безпорадності, неспроможності впливати. Знаю багатьох професійно підготовлених людей, здатних грамотно коментувати  гострі події. Але їхнє невдоволення, відчуття власного безсилля («Хіба мене хтось почує?») фактично унеможливили активну дію впливу на певну частину суспільства… І тут ще раз варто повернутися до медійної чи навколомедійної  грамотності. Багато користувачів скидають у  соцмережі щось подієве, однохвильове. От зараз щось виникло, і це вихлюпується, краще навіть сказати – випльовується… І для таких користувачів не важливо, чим їхнє слово відгукнеться… Мережа – живий організм. Хтось вкинув туди якусь, вибачте, дурню, її зразу ж підхопили інші, і фактично це вже не обговорення події як такої, або трагедії, як у випадку з Боїнгом, а вже зовсім інше. Далі. Реакція на подію викликає уже реакцію на реакцію. Вони нашаровуються одна на одну, утворюючи взаємозалежні ланцюги. І з являється індукція, тобто від окремо взятого факту перекидається місток до узагальнень…  Адже як тільки дізнаємося про серйозну, трагічну подію, вона відразу викликає відчуття жаху, збентеження, відчаю: Як таке сталося? Не може бути?! Потім намагаємося аналізувати причинно-наслідковий зв’язок, шукаємо винних, оскільки для нас важливо, щоб справедливість було відновлено, а винуватець покараний. Але якщо бракує інформації, чи вона суперечлива, плутана, виключає одна одну,  це породжує розгубленість, невизначеність, які  тиснуть ще більше. І тоді виникає подвійний вибух, що призводить до ще більш непередбачуваних результатів.

До певної міри так було і в ситуації, яку розглядаємо. Бо всього за дві  години після катастрофи посольство України в Ірані оприлюднило версію несправності двигуна літака, відкинувши інші можливі, а потім цю інформацію прибрало, що теж тільки додало невизначеності… І обурення людей, які відчули себе обманутими, або ж такими, яких намагаються ввести в оману… За кого нас тримають?!

– Оце ключове: «За кого нас тримають?!» Адже інтернет є відкритою мережею, яка надає доступ до джерел дуже різної інформації. Нашарування реакцій посилює індукцію образи, і тут уже виникає так звана несвідома агресія на все. Той, хто мав управляти інформаційними процесами, доносити оперативні і достовірні відомості,  принаймні підтримувати гідність, як надзвичайно важливий соціально-психологічний феномен групової ідентичності громадянського суспільства, виявилися абсолютно не на висоті. І те, що за своїми службовими обов’язками не зробили посадовці, за них виконали користувачі мереж, зрозуміло, у своїй інтерпретації, за власним розумінням і оцінками…

На месте крушения самолета МАУ уже работает тяжелая техника | фото  

– Що за таких умов робити, як діяти? Офіційні особи не реагують. Або спізнюються. Люди накручують інших і себе. Вибухова суміш здатна викликати величезні руйнування, і не лише у чиїйсь свідомості…

– Насправді, гнів, ненависть – енергія негативних емоцій. Вона потужна. Але коротка. У емоцій позитивних хвиля дії довша.  Влада це повинна розуміти. І якщо вона своєчасно комунікує із суспільством, це йде їй на користь. Нема такого ставлення – відповідний і результат.  А саме – підвищення рівня недовіри до певних інститутів і посад. Не варто також  збільшувати рівень напруги шляхом підвищення пафосу, штучного звеличування значення якихось подій.

– Могли б щось порадити пересічним громадянам?

– Є такий біблійний вислів – добродійство тихим поступом іде по землі. Це означає – зробити щось добре, корисне… Хочете допомогти родинам загиблих – перерахуйте гроші. Поїдьте в аеропорт Бориспіль і поставте свічку. Помоліться у церкві за душі невинно загиблих.  Це має бути щось просте. Маленький, але реальний крок. Ми завжди знаємо, що повинен зробити хтось. Інші, але не ми. А починати потрібно з себе. Принаймні не розганяти соцмережами негатив – брутальність, паніку, волання тощо…

– А що слід робити чи не робити родичам жертв катастрофи? Взагалі не користуватися соцмережами, аби не потрапляти у вир чужих пристрастей, роздратування, агресії, злостивих коментарів і відгуків…

– Мені здається, трагічна загибель близьких, рідних, друзів спричинила у цих людей заціпеніння. Те, що вони бачать, читають у соцмережах, звісно, сприймається з болем, але у порівнянні з непоправними втратами, яких вони зазнали, чиїсь недолугі або нестримані висловлювання виглядають не  критично. Як слабка луна десь у горах…  Колись у мене на прийомі була жінка. Вислухавши, вона вигукнула: «О, ви такі слушні речі розказали, такі цікаві практичні поради дали – я про це читала у книжці…». Ставлю зустрічне запитання: «І? Ви використовували це?» «Так!» «Вам допомагало?» «Так!»

– Але ж чогось вона до вас прийшла!

– Отож! Запит, звернений до себе, ніхто не відміняв. Якщо в якийсь момент людині стало легше (ми знову повертаємося до соціально-психологічної напруги)… А їй же повинно стати легше. Вона мусить жити далі. Заради того, щоб ті, хто загинув, не забулися, лишалися в пам’яті, думках. Якщо це усвідомлення є, то стане легше.

– На Донбасі чи не щодня гинуть наші бійці… Чому їхня смерть не викликає такого величезного сплеску нестримних почуттів, розбурханих емоцій? Ми, як не гірко про це говорити, звикли до таких втрат? Чи тут щось інше?

– На Донбасі гинуть і отримують поранення здебільшого військові. Це накладає свій відбиток і на сприйняття. Хоча до смертей взагалі неможливо звикнути. А тут за дуже суперечливих попервах обставин розбивається рейсовий пасажирський літак звичайних авіаліній, і в катастрофі нікому не вдається вижити – ні пілотам, ні бортпровідникам, ні пасажирам…  Зовсім молоді і літні, чоловіки і жінки, подружні пари і діти… Всі цивільні, жодного військового… Представники різних національностей, громадяни семи країн…  Зрозуміло, первинна  реакція на це  нормальної людини – шок.

– Ті самі бортпровідники – успішні, красиві хлопці і дівчата, у яких попереду було ціле життя, недавні випускники вишів, дехто ще не встиг одружитись, вийти заміж…

– Молоді, перспективні…  Все так… Але… У бійців, які знаходяться і, на жаль, гинуть на Донбасі, свій, власний вибір і місія військових. У тих, кого втратили в Ірані, була інша місія. Але вони теж загинули…

– Багатьох зачепила, обурила, розчавила несправедливість того, що сталося…

– Насправді, смерть, незалежно, вибирала людина свій шлях, чи ні – завжди драма. Тим більше смерть раптова, неочікувана. Це величезна драма для родини, близьких… Але ви абсолютно правильно говорите про несправедливість, яку можна назвати умовною, оскільки і  загибель в зоні Операції об’єднаних сил від ворожого обстрілу,  кулі снайпера несправедлива. І авіакатастрофа – теж.  Бо людина йде з життя не з власної волі, не у природний спосіб. Дехто сприймає це як зраду Всевишнього – навіщо, як Він міг? Це запитання досить часто переслідує багатьох – як таке відбулося, адже Різдво, Новий рік… Але у Всевишнього свої плани… І звісно, нам не вистачає внутрішньої енергії задля того, щоб прийняти інформацію, в тому числі про  трагічну подію, як даність, змирившись з тим, що так буває… Якщо ж повертатися до несправедливості, про яку запитуєте, то іноді саме в ній вбачають джерело гніву. Міркування такі: у людини є угода з Богом. І вона хоче зробити багато чого, що Він їй дав, щоб реалізувати. Є здібності, талант… Але трапляються  речі, які ми не здатні ні зрозуміти, ні усвідомити. Й отут   починається віра. Яка була місія у тих, хто перебував на приреченому літаку? Розумію, це виглядає віддалено-філософськи. Але якщо зануритися в глибину, спробувати поміркувати грунтовніше, то можливо, у когось і виникне відчуття рівноваги сприйняття. Причому людина визнає, і в цьому її сила, що приймає обставини, на які не може вплинути.  Ми починали із графічного зображення катастрофи у вигляді піраміди з концентричними кільцями. Так от на її верхівці – знак запитання, що кожному робити. Можна змінити ситуацію? Ні! А прийняти те, що сталося? Так! Для цього потрібні сили. Тоді виходить, що людина не безсила. І приймає обставини того, що трапилося. А наступний крок – пам’ять. Пам’ять про тих, хто віддав життя за мене і, можливо, за тих, через кого, власне, і трапилася ця трагедія. І тоді зовсім інше ставлення, і переживання, емоції…

– Бо змінюється кут зору і разом з ним кут сприйняття.

– Так. І з являється те, що називаємо дорослою позицією. Можна безкінечно звинувачувати будь-кого в будь-чому. Не проблема. Але це дитяча позиція.

– Чому дитяча?  

– До мене звертаються батьки, які переживають, що чогось недодали дітям. Але вони вже зробили заради них чимало – щоб вони з явилися на світ, щоб дати їм виховання, освіту… Дитина і сама повинна щось робити для себе. Залиште її в спокої, не заважайте, дайте можливість стати тим, ким вона має бути. Але водночас потурбуйтесь про те, що почувала себе не чужою, захищеною батьками…

– Чи бачите ви якісь конспірологічні прояви в катастрофі літака МАУ?

– Розумієте, взагалі ідея про конспірологію мені до деякої міри зрозуміла. А з іншого боку я її тут не бачу. Чому? У пірамідальній конструкції, яку ми уявляємо, при бажанні можна знайти місце для спеціально здійснених кроків. Тобто, напевно, були якісь речі, які можна вибудовувати в конспірологічну лінію теж. Але особисто я її тут не вбачаю.

Крушение Boeing-737 авиакомпании МАУ в Иране / фото en.irna.ir
Катастрофа із Boeing-737 авіакомпанії МАУ в Ірані

– Дружина одного з пілотів зізналася, що відмовляла його летіти у цей рейс. Хіба це не конспірологія – жінка відчувала щось недобре?

– Ні! Дружина відчувала ризик, небезпеку, але це жіноча інтуїція, передбачення. Конспірологія, або ж теорія змови – це коли щось створено штучно й утаємничено з якимось прицілом. Наприклад, щоб це був український літак, щоб на ньому перебували іноземці, в тому числі кілька десятків громадян Ірану, щоб лайнер опинився в тій фатальній зоні, і був уражений ракетами російського виробництва тощо… Оце була б конспірологічна лінія. В даному випадку я її не вбачаю.  Збіг якихось випадковостей, звичайно, може кимось вважатися такою.

– На жаль, це не єдина катастрофа такого типу…

– Так, за часів незалежної України був збитий Ту-154 російської авіакомпанії «Сибирь», уражений українською ракетою над Чорним морем, і тоді теж загинули всі пасажири й екіпаж… Ще раніше, за часів Союзу, радянський льотчик-винищувач збив пасажирський  Боїнг-747 південнокорейської авіакомпанії… П’ять років тому у небі Донбасу зазнав катастрофи малайзійський літак, який прямував з Амстердама до Куала-Лумпуру – його було уражено російською ракетою комплексу «Бук»… Тобто подібні до іранського трагічні випадки траплялися й раніше, і частіше за все спрацьовував людський, а не технічний фактор. Хтось із дурості, хтось – не розуміючи наслідків, відкривав вогонь по цивільних повітряних суднах, що призводило до десятків, сотень жертв. Не кажучи вже про величезні матеріальні та  моральні збитки, страхові виплати, репутаційні втрати тощо …

– Яке з усього вищевикладеного резюме? Адже рік, що тільки розпочався, високосний, і можливо (не наврочити б), це не перша біда, яку він приніс. Чекати інших катаклізмів? Що б ви, як психолог, порадили?…

– Перш за все, в жодному разі не чекати катаклізмів. Не треба чекати поганого. Бо воно таки може статися, а може й ні. Оце і є умови невизначеності, на які ми не здатні впливати. Але зовсім не обов’язково, навіть шкідливо планувати те, що з нами може трапитися. Варто зосереджуватися на позитиві. Колись, у грудні 2013 року, мене часто запрошували на радіо, оскільки було не надто багато охочих коментувати ті буремні події. Під час прямих ефірів телефонували батьки дітей, люди поважного віку, і дехто запитував: «Що робити?» Відповідала зустрічним запитанням: «А що ви збиралися робити? Чим планували зайнятися? Хотіли прасувати? Прасуйте! Прати? Періть! Якщо ваші діти, друзі на Майдані – зваріть їм борщу, принесіть і нагодуйте! Це те, що ви можете зробити. Обійміть своїх близьких. Дзвоніть їм щодня. Говоріть, що любите їх. Це те, що не вимагає значних зусиль». Звісно, ми можемо чекати неприємностей. Але дивна штука – якщо ми сідаємо і нічого не робимо, вони чомусь неодмінно нас знаходять. Це практичне випробування віри.

– Ви самі не боїтеся сідати у літак, особливо після того, що сталося в Ірані?

– І так, і ні. Наведу дещо інший приклад. Протягом десяти років я не сиділа за кермом, після того, як стільки ж часу кермувала, а потім знову сіла і поїхала. Мала вибір: або залежатиму від водія, його примх, інших чинників, або покладаюся тільки на себе. Водій, який сидів в автомобілі поряд, сказав: «Видно, що вмієте, але відчувається, що боїтеся». І от зараз, коли фактично вже минула половина зими, і я набула необхідної впевненості, не полишає певна стурбованість, що проблеми почнуться, коли випаде сніг. Але щодня сідаю за кермо і їду, бо мушу. Очі бояться – руки роблять. Вибір простий: бути залежною чи відповідальною. Так і з тими подіями, про які ми з вами говорили. Боїтеся літати? Певно, не ви одні. Але якщо обирати – рухатись чи ні, то краще все ж таки обрати рух. А далі настає те, що називаємо вірою… Вірою в те, на що не можемо вплинути, але здатні сприймати інакше…

Прочитано у Фейсбуці: «Ми навчилися літали у небі, як птахи. Ми навчилися плавати в океані, як риби. Залишилося навчитися жити на землі, як люди».

Олександр Ільченко, спеціальний кореспондент UA-Times

Читайте також «Таємниця рейса PS752 очима наших експертів: ракета, вибух, відмова або помилка«


загрузка...

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here

- Advertisement -

Обмен Валют

Найновіше

Чому Україні необхідно впроваджувати лізинг землі

Необхідність впровадження лізингу землі в Україні пояснюється тим, що цей фінансовий механізм є перспективним механізмом з відвертими перевагами, який...

Замначальника митниці та головний інспектор недооформілі вантаж на 1,6 млн грн

Державне бюро розслідувань (ДБР) повідомило, що до суду направлено обвинувальний акт стосовно заступника начальника одного із відділів митного оформлення та головного державного інспектора митного...

Суд зобов’язав… суд розглянути справу “Будинку-монстра” на Подолі

Справа так званого "Будинку-монстра", що на Подолі стала для столиці знаковою. Тут є все, що характеризує нове будівництво в середмісті Києва: "зайві" поверхи, "обдурені"...

Єгор ШИШЕНОК | Яким країнам американські гроші приносять щастя?

Якщо ми поглянемо в історію та проаналізуємо «економічні дива» останніх 70 років – то побачимо, що всі вони збудовані на інвестиціях Сполучених Штатів Америки....

Експерт: переговори з МВФ зараз головна рушійна сила на ринку валют

Курс гривні вранці в п'ятницю, 22 січня, зміцнився до позначки 28,18 гривень за долар після того, як Нацбанк України зберіг облікову ставку на рівні...

Думай

Національна економічна стратегія-2030 очима експертів

Кабмін запускає широке обговорення напрацювань Національної економічної стратегії-2030. Цей документ, який мусить визначити напрямки економічного розвитку України на найближче...

Читай

Чому Україні необхідно впроваджувати лізинг землі

Необхідність впровадження лізингу землі в Україні пояснюється тим, що цей фінансовий механізм є перспективним механізмом з відвертими перевагами, який...

Теж цікаво

Блоги

Єгор ШИШЕНОК | Яким країнам американські гроші приносять щастя?

Якщо ми поглянемо в історію та проаналізуємо «економічні дива» останніх 70 років – то побачимо, що всі вони збудовані на інвестиціях Сполучених Штатів Америки....

Вікторія ТЮТЮННИКОВА | Підприємці і держава під час карантину: як влада підтримує бізнес (12 полегшень для бізнесу)

Із зрозумілих причин пандемія COVID-19 негативно впливає на економічне становище українців: обмеження чи взагалі зупинення певних видів господарської діяльності, як наслідок, падіння економічної активності,...

Андрій ЗАБЛОВСЬКИЙ | Технології штучного інтелекту на службі «розумних міст»: Україна та світ

Наразі існує чималий світовий досвід застосування технологій на базі штучного інтелекту для потреб «розумних міст»: починаючи від обслуговування дорожнього руху (як наприклад, у м. Барселона...

Оксана СКОРОБОГАЧ | Трудовые отношения будут модернизированы?

В связи с необходимостью модернизации учета трудовых отношений наемных работников Верховная Рада приняла в первом чтении Законопроект, который утверждает переход от бумажных к электронным...

Єгор ШИШЕНОК | Що чекає на українську економіку восени

Нестабільний курс, проблеми з соціальними виплатами, політичні скандали останніх днів – все це початкові симптоми кризи, що насувається. Більшості людей зрозуміло, що в останній...
- -