Українська художниця нового покоління Анна Кострицька нещодавно презентувала свою другу виставку абстрактних портретів «Усе змінюється, нічого не зникає», про що та не тільки розповіла в інтерв’ю UA-Times.
Анна Кострицька працює у напрямі абстрактного та образного арту. Створені у вигаданій художницею техніці іполітизму, портрети розповідають про почуття молодого покоління, відображають проблеми та кризи, що переживають міленіали. Вона ще на початку творчого шляху, але її полотна вже присутні у колекціях відомих українських та міжнародних колекціонерів. Сьогодні деякі з них можна побачити у Музеї історії міста Києва.
– Слово маніфест стало доволі популярним. Активісти з відусюди звертаються до світу з певними політичними, екологічними, соціальними закликами та затверджують у маніфестах свою позицію, щодо сьогодення. Яким є ваш маніфест, з яким посланням ви звертаєтесь до глядача?
– Я з тих художників, які постійно працюють, перебувають у творчому пошуку нових образів, оригінальних технік та ідей. Карантин створив певний вакуум, паузу, і в той же час дав можливість зупинитись, переосмислити те, що тебе турбує, поспілкуватися і поділитися думками з друзями. З моїм товаришем, поетом Валерієм Крутим під час карантину ми обговорювали, яким є наше покоління міленіалів, чим ми відрізняємося від наших батьків, які виросли в тоталітарній країні і від наступного покоління, яке живе вже у зовсім іншому темпі та іншому вимірі. А що ж ми, чому наше покоління опинилося в певній просторовій ямі, чому мало хто з нас став відомим та по-справжньому успішним? Хто винен у тому, що нас не чують? Чи не ми самі? Так виник маніфест – ми спробували заявили про себе у поетичній та візуальній формах. Це певний портрет покоління, яке ще не може в повній мірі відчути себе вільними і тому, на мій погляд, залишається непочутим суспільством. Але поступово ми розправляємо крила і саме ми – міленіали – з усіма своїми емоціями, творчими і філософськими пошуками формуємо сьогодні нове суспільство і його культурний рівень. Наш маніфест – це емоційне звернення молодого покоління, яке хоче бути почутим.
– Як на вашу творчість вплинула пандемія коронавірусу та карантинні заходи? Можливо, для творчих людей такий стан повного затишшя є потрібним?
– Важко сказати. Я дуже люблю Київ, його старий центр з багатолюдними кав’ярнями та наповненими життям вулицями. Я створюю живе мистецтво, яке відображає почуття, емоції. Мені подобається шум машин та звуки ремонтних робіт на вулицях – це музика великого міста, яка надихає мене, як художника. Тому мені було важко бачити улюблену вулицю Богдана Хмельницького безлюдною. Карантин був складним періодом, але, разом з тим, дав можливість зупинитися, подумати і почати шукати альтернативні рішення задач. Мені не хотілося перебувати в стагнації, тому ми разом з TUASHO і FFFACE запустили інстаграм фільтр з моєї виставкою. Це унікальний проєкт, за допомогою якого, кожен бажаючий зміг побувати на виставці і розглянути картини прямо з екрану свого смартфона.
– Розкажіть історію вигаданої вами нової техніки іполітизм.
– Історія розпочалась з онлайн-аукціону «Stay Art Home». Художники, які брали участь повинні були написати картину в режимі реального часу, а люди у прямому ефірі робили ставки в еквіваленті медичних масок, які потім були спрямовані на захист медиків. Проте тематика не була пов’язана з пандемією – кожен художник сам вирішував про що йому писати. В процесі створення роботи назва виникла сама по собі. Мій куратор згадала про картину пензля Тиціана, на ній зображений дуже красивий блакитноокий чоловік, якого звали Ипполито Рімінальді. Я відразу ж зрозуміла, що це дуже рідкісне в наші дні ім’я і воно ідеально підійде для персонажа, якого я малювала. Так вийшов Іполит і іпполітізм.
– Скільки вам вдалося зібрати масок?
– Моя робота була продана за 650 масок. Проте ціни під час аукціону ніяк не корегувались з реальними цінами на роботи художників. В той час можна було дійсно дуже вигідно купити хорошу роботу, тоді як для художників це була влучна можливість показати своє мистецтво і допомогти країні.
– І все ж таки ви відкрили свою другу виставку у найбільш складний період. З якими проблемами вам довелось зіштовхнутись?
– Нам доводиться дотримуватись усіх правил та карантинних заходів. Але життя не зупиняється! Я відчувала, що маю показати цей проєкт, адже це певний підсумок певного етапу моєї творчості. І, звичайно, художнику важливо бачити та відчути емоції людей, які дивляться на його картини. Хоча, саме завдяки карантину, ми створили віртуальну галерею, і тепер я маю змогу відкривати свою творчість для великої кількості людей поза межами України.
Читайте також: “У Києві відкривається виставка яскравої української художниці Анни Кострицької”
