“На сьогодні забруднення навколишнього природного середовища на глобальному рівні спричиняє близько 16 відсотків передчасних смертей щороку, що в 15 разів перевищує кількість смертей у збройних конфліктах та війнах. Забруднення атмосферного повітря у 2016 році, за даними Інституту оцінки та вимірювання показників здоров’я (Institute for Health Metrics and Evaluation), призвело в Україні до понад 58 тис. смертей…”.
Саме з таких слів розпочинається звіт Кабінету Міністрів України щодо мети та завдань впровадження змін до регуляторної політики держави в частині екологічного контролю за викидами промислових підприємств та інших забруднювачів навколишнього природного середовища, якій обговорювали в уряді минулого тижня. З відповідною інформацією виступив прем’єр-міністр України Олексій Гончарук на черговому засіданні уряду, що відбулося 19 лютого.
За офіційною інформацією Урядового порталу, основною ідеєю запропонованих змін є зміна самого підході до регулювання впливу на навколишнє природне середовища з боку промислових підприємств. А саме – з покомпонентного на кумулятивний (інтегрований). Тобто, якщо раніше регулювання здійснювалося за окремими показниками (негативними факторами впливу), як то забруднення води, повітря, ґрунту тощо… то, відповідно до запропонованих Урядом змін, тепер регуляторний вплив має здійснюватися комплексно, а саме за врахуванням ступеню того, як підприємство шкодить навколишньому природному середовищу. Про це нововведення агентство UA-Times писало в матеріалі “Підприємства, які забруднюють довкілля, змусять купити “інтегрований дозвіл”.
Відповідно до ст. 4 Проекту Закону Інтегрований дозвіл видається дозвільним органом операторам установок, що провадять спалювання палива, переробку нафти або газу, виробництво коксу, газифікацію або зрідження вугілля тощо (за окремими видами діяльності).
Чи дійсно запропонований урядом варіант змінить ситуацію з викидами в навколишнє природне середовище в Україні, розбиралися журналісти UA-Times.
Що маємо наразі?
На сьогодні в Україні діє єдиний екологічний податок, сплата якого визначена Розділом VIII Податкового кодексу України (далі – ПКУ). Податок забезпечує надходження до державного бюджету України коштів, що надалі мають бути розподілені за пріоритетними напрямками робюоти в сфері охорони навколишнього природного середовища.
Таким чином, екологічний податок має як фіскальне, так і регулятивне значення – з одного боку фінансово впливаючи на несумлінних підприємців, які є забруднювачами природного середовища, а з іншого – регулює гранично допустимі значення забруднюючих речовин, перевищення яких завдає шкоди природі і є підставою сплати інших додаткових платежів – штрафів або пені.
Водночас, екологічний податок відбиває і взаємозалежність негативного впливу на довкілля (обсяги, види, категорія викидів та скидів) і ставок оподаткування. Так, збільшення викидів конкретної забруднюючої речовини призводить до збільшення ставки податку у прогресивному порядку: чим більші викиди, тим більша за них платня.
Хто платить?
Згідно зі ст. 240 ПКУ, платниками екологічного податку за викиди є всі суб’єкти господарювання, які в процесі своєї діяльності здійснюють викиди забруднюючих речовин.
Право здійснювати викиди підприємство отримує лише після отримання дозволу із зазначеними в ньому нормативами викидів. Проте, відсутність дозволу не звільняє платника податків від обов’язку сплачувати екологічний податок. У такому разі підприємство зобов’язане самостійно розрахувати суму викидів, що здійснюються стаціонарним джерелом забруднення, і подати відповідну декларацію.
Проблема
Однак, на сьогодні, остаточно не врегульовані питання окремих факторів впливу промислового виробництва на природу. Наприклад, сьогодні, й досі не видокремлено оподаткування розміщення екологічно небезпечної продукції на території самих підприємств, а від так не врахований фактор взаємодії такої продукції з природним середовищем як за часовим, так і за просторовим критерієм.
Так, відповідно до п. 240.1.3. ПКУ при обрахуванні та сплаті екологічного податку не враховується розміщення окремих видів (класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об’єктах) суб’єктів господарювання. Відповідні платежі враховуються в обсязі податку сплаченого за загальний обсяг викидів забруднюючих речовин. Водночас, такий підхід не враховує окремі негативні впливи взаємодії розміщеної на території підприємства небезпечної продукції з природним середовищем.
Що нам пропонують?
Новим законопроектом підприємствам, які сьогодні є платниками екологічного податку, запропоновано перейти на кумулятивний (інтегрований) підхід до визначення обсягу фінансової відповідальності за завдання шкоди природному середовищу.
Такий підхід, зокрема, має врахувати питання, пов’язані із забрудненням підземних вод та умовами виведення з експлуатації та відновленням території промислового майданчика до безпечного екологічного стану, які на сьогодні чітко не визначені в частині фінансової відповідальності підприємств.
Означені положення є основними завданнями Директиви 2010/75/ЄС Європейського Парламенту, імплементація якої до вітчизняного законодавства є однією з обов’язкових умов Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом (далі – ЄС).
Гранично допустимі значення
У рамках імплементації обов’язковим є застосування суб’єктами господарювання гранично допустимих обсягів забруднення, розміри яких, хоч формально й існують на сьогодні в Україні, однак фактично не відповідають вимогам стандарту ЄС.
Але є проблема у підході до визначення гранично допустимих значень. В Україні – це конкретний цифровий показник, визначений аналітично, в Європі – варіативний показник, що визначається у кожному конкретному випадку індивідуально. При цьому враховується інтегральний показник ефективності технологій, що застосовуються на сьогодні у відповідній галузі промисловості.
Простіше кажучи, якщо в умовних США є технологія, що дозволяє зробити процес виробництва умовної курятини повністю безвідходним і на підприємстві є відповідні потужності виробництва, що можуть забезпечити економічну доцільність використання такої технології – підприємство зобов’язане використовувати саме таку технологію. Тому що придется сплачувати штраф, який пропорційний обсягу завданої шкоди за прогресивною системою, чим більше викид – тим більший платіж.
В Україні ж, відходи виробництва курятини вивозять на поля, і потім усе літо мешканці прилеглих сіл дихають смердючим повітрям.
Висновки
Запропонований законопроект додатково враховує негативний вплив окремих факторів виробництва на навколишнє природне середовище, як то екологічно небезпечна продукція, яка зберігається на території відповідних підприємств, надаючи таким чинникам статусу окремого фактору впливу на довкілля і враховуючи їх по одному розраховуючи суму фінансової відповідальності підприємства за комплексний (інтегративний) вплив на довкілля.
Однак, новий законопроект абсолютно не вирішує окремі питання стратегії екологічного оподаткування в Україні. Зокрема, попри комплексний (інтегрований) підхід до вирішення питання фінансової відповідальності підприємств за завдану природі шкоду, законопроектом не вирішено питання, наприклад, запровадження додаткових галузевих платежів, зокрема, таких як щорічний податок на транспорт. Останній, між іншим, продукує до 60% загального обсягу викидів забруднюючих атмосферу речовин в Україні.
Проте, найголовніше, що новий інтегрований підхід до оподаткування не вирішує питання неефективності перерозподілу коштів при здійсненні тих чи інших природоохоронних заходів державою.
Вирішення “чужих” питань
Справа в тому, що як діючий екологічний податок, так і новий “прогресивний” платіж не враховують цільове спрямування коштів на вирішення екологічних проблем в кожному конкретному регіоні Україні.
Так, на сьогодні, екологічний податок віднесений до загальнообов’язкових державних податків, надходження від його справляння йдуть безпосередньо до державного бюджету України. Новий законопроект не передбачає зміну цієї системи надходження і перерозподілу коштів.
Таким чином, якщо підприємства найбільшого енергетичного холдингу України ДТЕК, який за показниками минулого 2019 року став одним з найбільших платників екологічного податку в Україні, спричинюють шкоду природному середовищу переважно південно-східних регіонів держави, де вони у своїй переважній більшості і знаходяться, то податки отримані за спричинення цієї шкоди надалі можуть бути використані не для подолання екологічних проблем регіону. Вони, наприклад, можуть піти на локалізація техногенної катастрофи у Стебнику, що ризикує піти під землю через підтоплення шахт видобутку калійної солі.
Фактично залишається невирішеним питання відповідальності підприємств за стан навколишнього природного середовища у кожному конкретному регіоні, де й знаходиться виробництво. Тобто, існує ситуація, за якої конкретна шкода природі спричинюється в одному регіоні, а “плата” за її спричинення йде на подолання інших поточних проблем, без врахування локалізації розвитку екологічних проблем в кожній конкретній частині країни.
Сьогодні стало відомо, що у середу, 26 лютого, міністр енергетики та захисту довкілля Олексій Оржель та інші чиновники будуть презентувати проект Єдиної екологічної платформи “ECO Platform”. Приблизно, що це таке, читайте в нашому матеріалі “Міненерго обіцяє «єдиний кабінет» для оформлення прав на природні ресурси“.
